Аналіз проекту Закону України «Про вищу освіту»

Новий проект Закону «Про вищу освіту» є важливим документом для українського суспільства, бо від того, в якому вигляді він буде прийнятий, залежатиме майбутній розвиток української освіти. На сьогодні цей документ потребує серйозного експертного та громадського обговорення.

У Пояснювальній записці до проекту зазначено, що його метою є «приведення законодавства України з питань вищої освіти до вимог Болонського процесу, створення більш сприятливих умов і розширення доступу до здобуття вищої освіти громадянами України та реалізацію нормативно-правових засад державної політики у напрямку діяльності вищих навчальних закладів, є модернізація законодавства України у сфері вищої освіти для забезпечення доступу до вищої освіти, гарантій її якості, відповідності вищої освіти України міжнародним зобов’язанням України».

На думку експертів Центру освітнього моніторингу, з окремих питань цей законопроект справді робить крок уперед порівняно з чинним Законом України «Про вищу освіту», з інших – робить півкроку, хоч можна було б діяти в законодавчому полі більш радикально, з третіх же розробники так і залишилися в полоні радянських стереотипів й не наважилися передбачити давно назрілі законодавчі новації. Законопроект має багато суперечностей.

Найбільш позитивним елементом законопроекту є уродження ступеневої структури здобуття вищої освіти (молодший спеціаліст – бакалавр – магістр), а найбільш вразливим – збереження радянської системи присудження наукових ступенів й, відповідно, ущемлення автономії університетів, зокрема національних і дослідницьких.

ПозитивиНедоліки
Ст. 23 «Типи вищих навчальних закладів» скасовує архаїчні «I-IV рівні акредитації» (як, власне, й саму акредитацію вищого навчального закладу) й запроваджує цілком сучасний поділ на:
1) університети (класичні та профільні; національні та дослідницькі); 2) академії; 3) коледжі; 4) професійні коледжі.
Проте при віднесенні університету до того чи іншого типу застосовано механічні показники:
класичний університет створюється за умови, якщо у ньому за денною формою навчається не менш як 10 тис. студентів, не менше як за 8-ма галузями освіти і здійснюється підготовка наукових кадрів не менше ніж з 8-ми наукових спеціальностей;
профільний університет – відповідно 6 тис. студентів, 4 галузі освіти, 3 наукові спеціальності (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання);
академія - відповідно 3 тис. студентів за 1-2 галузями освіти і здійснюється підготовка наукових кадрів не менш як з 2-х наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів).
Натомість в цих критеріях відсутній ключовий показник – якість освіти.
Щодо дослідницького університету, то у частині 3 ст.24 зазначено, що він має право «приймати рішення про присудження в установленому порядку наукових ступенів доктора філософії, доктора наук з видачею державного документа; приймати рішення про присвоєння в установленому порядку вчених звань старшого дослідника, доцента, професора з видачею державного документа», проте іншими статтями проекту про повноваження ВАК ця прогресивна норма «уточнюється» - остаточне рішення залишено таки за ВАКом, яка, по суті, проводитиме процедуру такого собі «повторного захисту наукових ступенів.
При цьому логічним було б для закріплення високого статусу цих університетів надати право їх вченим радам не лише присвоювати наукові ступені й видавати відповідні дипломи про це, а й здійснювати нострифікацію документів про присвоєння наукових ступенів щодо тих зарубіжних вчених і викладачів, яких університет запрошує для читання лекцій.
Теперішня українська процедура надання дозволу іноземним спеціалістам на роботу в Україні займає близько півроку, оскільки саме процедура нострифікації є доволі тривалою. Український університет не має повноважень нотифікувати PhD спеціаліста, якого запрошує й, відповідно, до нас не хочуть їхати працювати.
Ст. 21 проекту в якості головної діяльності вищого навчального закладу визначає «забезпечення умов, необхідних для здобуття особою вищої освіти» у той час, як, очевидно, мало б йтися про надання якісних освітніх послуг та здійснення наукової діяльності.
Важливим є мовне питання в системі навчання. Якщо в попередньому варіанті законопроекту від 2009 року зазначалось, що мовою навчання у ВНЗ є українська, то тепер вже йдеться про декілька мов (ст. 5): «мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про мови». Не виключено, що розробники зарані прийняття Верховною Радою України одіозного законопроекту «Про мови в Україні», який фактично вводить в Україні двомовність, а відтак і двомовність у ВНЗ.
Прогресивними є ст. 6 «Структура вищої освіти», ст. 7 «Освітньо-кваліфікаційні і освітньо-наукові рівні вищої освіти» та ст. 9 «Документи про вищу освіту, наукові ступені», згідно з якими цю структуру складають освітньо-кваліфікаційні рівні молодший спеціаліст – бакалавр – магістр, а також освітньо-наукові рівні доктор філософії - доктор наук.
У цих статтях проекту фактично збережено новацію попереднього проекту, який якраз передбачав запровадження трьохрівневої структури здобуття вищої освіти - молодший спеціаліст, бакалавр, магістр. Ліквідовано освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліста».
Особи, які вже раніше здобули цей рівень тепер будуть прирівнюватись до магістрів.
Цілком прийнятною є норма, за якою нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою магістра на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра становить 1,5-2 роки.
У проекті збережено стару, фактично ще радянську, схему «неперервності», тяглості здобуття вищої освіти, за якою бакалавр не вважається закінченою вищою освітою. Відповідно, з якої спеціальності особа здобувала бакалавра, лише на таку вона може вступати в магістратуру.
Частина 6 ст. 7 проекту проголошує, що здобуття освітньо-наукового рівня «доктор наук» неодмінно має відбуватися у формі підготовки доктором філософії та публічного захисту дисертації. Щодо процедури здобуття освітньо-наукового рівня «доктор наук» в проекті законсервовано радянську модель з притаманним їй написанням і публічним захистом дисертаційної роботи, а також, фактично, «повторним» захистом дисертації, оскільки вченим радам університетів, навіть національних, не кажучи вже про дослідницькі, не довіряють і остаточне слово, як і раніше, залишається за ВАКом. Ст. 16 взагалі закріплює норму, за якою ВАК є «органом управління у галузі вищої освіти».
Ст. 18 «Повноваження Вищої атестаційної комісії» та ст. 58 «Наукові ступені» надає ВАК такі повноваження, які, по суті, зводять нанівець автономію вчених рад університетів у царині присвоєння наукових ступенів: «проводить експертизу дисертацій для здобуття наукових ступенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання старшого дослідника»; затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і рішення вчених (наукових, науково-технічних, технічних) рад про присвоєння вченого звання старшого дослідника, а також скасовує їх у разі невиконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

У Західній же Європі процедура написання і публічного захисту не практикується (що таке наш ВАК вони й гадки не мають!); науковець пише наукову роботу (на це, зазвичай, інститутом відводиться 1 рік), виступає з доповідями на конференціях, семінарах тощо й свої напрацювання подає до вченої ради університету, яка або присуджує йому доктора наук, або ж вмотивовано відмовляє.
Отож, західна модель габілітації передбачає присудження доктора наук, а не «захист».
Ст. 13 «Стандарти вищої освіти» ліквідовано громіздку схему - державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу. У законопроекті передбачено, що до стандартів вищої освіти входять: освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми, засоби діагностики якості освіти.
Перелік спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра і магістра пропонується затверджувати МОН, а не Кабінетом Міністрів України, що дозволить оперативніше реагувати на потреби галузей економіки.
Нова схема при цьому також є громіздкою; до неї ще й додано Національну рамку кваліфікацій, яка для вищої освіти була актуальна раніше, а, у запропонованому вигляді, в XXI ст. виглядає дещо архаїчно.
Крім того, у ст. 11 . «Зміст вищої освіти» та ст. 12 «Переліки спеціальностей вищої освіти» законсервовано традиційний механічний поділ на спеціальності. Насправді ж у швидкоплинному житті повсякчас з’являються нові спеціалізації і дисципліни, які «не вписуються у прокрустове ложе формальних спеціальностей». Звідси – було б доречно, щоб Уряд чи уповноважене ним Міністерство освіти і науки затверджували галузі вищої освіти, а університети (для початку це могли б бути національні та дослідницькі, самі комбінували б з них спеціальності.
Ст. 22 «Правовий статус вищого навчального закладу» так ст. 70 «Основні напрями міжнародного співробітництва в галузі вищої освіти» спрямовані, фактично, на інтеграцію діяльності з університетами однієї країни – Російської Федерації, оскільки вся філософія норм про міжнародну співпрацю прилаштовується саме до цього напрямку.
Важливою й такою, що заслуговує серйозного експертного й громадського обговорення є ст. 43 «Умови прийому на навчання до вищого навчального закладу», якою передбачено, що «прийом на навчання до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань та умінь вступників, та їхніх здібностей у випадках, передбачених Умовами прийому на навчання до вищих навчальних закладів України, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу».
Норма про так званий «бал вищого навчального закладу» одностайно гостро критикувалася при обговоренні проекту Умов прийому до вищих навчальних закладів України на 2011 р. й не була включена до остаточної редакції Умов. Тепер же вона знову з’являється; законопроект не дає відповіді на питання про те, що таке цей самий «середній бал ВНЗ», хто і на якій підставі, за якого технологією буде його визначати, якою буде валідність і питома вага цього показника при конкурсному відборі на навчання до університету. Однозначно ця норма є неприйнятною й потенційно корупційною й повинна бути вилучена з документу.
Технократично виписаний Розділ Х «наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах»: «наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою освітньої діяльності і здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Здійснення наукової і науково-технічної діяльності університетами, академіями, коледжами є обов’язковим»; «основною метою наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є отримання нових наукових знань шляхом здійснення наукових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентноздатних технологій, техніки, матеріалів тощо для забезпечення інноваційного розвитку економіки.
Отож, гуманітарні, суспільні, економічні та правничі напрямки наукових досліджень і наукової діяльності, нібито для держави не є важливими. Також у проекті закону не зазначено, що наукова діяльність, як і освітня, університету фінансується з державного бюджету.
У ст. 37 законопроекту дещо розширено правову базу студентського самоврядування.Натомість зовсім обійдено увагою права органів студентського самоврядування на громадську й суспільно-політичну діяльність (за межами будівель навчального закладу). Новий проект дозволяє необмежено збільшувати розмір плати за навчання студентів-контрактників.
Стаття розміщена в Державно-громадське управління освітою, Моніторинги ЦОМ. Bookmark the permalink.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

 +